Створити кандидата в ліки за допомогою штучного інтелекту стало дешево, проте сам процес розробки препаратів лише дорожчає й затягується. У технологічних колах часто думають, що коли модель підібрала молекулу, справу зроблено. Насправді найскладніше й найдорожче попереду: довести, що препарат працює на живій людині.
У серпні компанія Anthropic повідомила, що її модель Claude створила білки, які зв'язалися з 14 із 15 заданих мішеней. Із 1320 розроблених варіантів спрацювали 354. Але перевірити це довелося двом зовнішнім лабораторіям — Adaptyv Bio та Twist Bioscience, які синтезували й виміряли кожен білок. Здатність зв'язуватися з мішенню в пробірці — лише перший з п'яти кроків, які потрібно пройти ліками до пацієнта.
У цьому матеріалі простежено весь шлях препарату крізь ці п'ять кроків і поставлено питання, хто платить за кожен із них. Висновки спираються на досвід фонду, який інвестував у 30 компаній на цьому шляху.
Рахунок лише зростає
Ще 2012 року Джек Сканнелл з колегами показали, що кількість схвалених препаратів на кожен мільярд доларів витрат на дослідження, з поправкою на інфляцію, зменшувалася приблизно вдвічі кожні дев'ять років, починаючи з 1950-го. Свіжі дані підтверджують цю тенденцію. Deloitte стежить за 20 фармацевтичними компаніями з найбільшими витратами на дослідження у 2020 році й оцінює середню вартість виведення одного препарату від відкриття до запуску у 2,67 мільярда доларів у 2025 році — проти 2,23 мільярда роком раніше.
Клінічні випробування також тривають довше. Дослідники з Університету Тафтса з'ясували, що клінічна фаза для препаратів, схвалених у 2014–2018 роках, була майже на сім місяців довшою, ніж для тих, що схвалили у 2008–2013 роках, а IQVIA у березні повідомила про подальше зростання термінів у 2025 році. Скорочується і частка успішних проєктів: за даними Citeline, із препаратів, що увійшли у фазу 1 випробувань між 2014 та 2023 роками, схвалення отримали лише 6,7% — найнижчий показник за весь час спостережень компанії.
П'ять запитань
Перш ніж за препарат хтось заплатить, він має отримати відповідь на п'ять запитань.
- Чи можемо ми створити молекулу, яка влучає в ціль?
- Чи здатні ліки дістатися потрібної тканини?
- Чи діють вони на людину?
- У що обходиться такий доказ при конкретній хворобі?
- Чи можна виготовляти препарат за ціною, яку хтось погодиться платити?
Кожна відповідь вимагає грошей і часу, і компанія повинна залучити кошти на наступний крок раніше, ніж закінчиться попередній раунд фінансування. Штучний інтелект здешевив лише першу відповідь.
Третє запитання — найдорожче, бо для нього потрібні пацієнти й роки, і поки що ніщо не здешевило цю частину процесу.
Тож дешевша перша відповідь лише подовжує чергу до третьої, а вона й без того величезна. За даними Citeline, 2001 року в розробці перебувало 5995 препаратів, а на початок 2026-го — вже 22 940. Кожному з них потрібні випробування, перш ніж стане відомо, чи він узагалі працює.
Чого навчили 30 ставок
ZAKA — фонд ранніх стадій, що інвестує в технології охорони здоров'я та промисловості. Майкл Портер у своєму есеї 1996 року What Is Strategy? писав: «суть стратегії — у виборі того, чого не варто робити». З 2022 року фонд профінансував 30 компаній, що працюють над цими п'ятьма запитаннями. Спостерігаючи за тим, хто з них досяг успіху, а хто застряг, у фонді сформулювали кілька правил для інвестування в біотехнології.
Сьогодні фонд відмовляє чотирьом типам компаній:
- Перший тип — ті, що створюють молекули за допомогою моделі, не мають жодної іншої переваги і не володітимуть правами на знайдені препарати.
- Другий тип — компанії, що розробляють носій для доставки ліків в орган, але не мають власного препарату, який можна було б туди вкласти.
- Третій тип — продавці послуг, чий дохід зростає лише пропорційно до кількості найманих працівників.
- Четвертий тип — компанії, що володіють препаратом, але не можуть назвати, хто оплатить випробування на людях. Посівний раунд покриває лабораторні та доклінічні дослідження на тваринах, а для першого випробування на людях потрібно більше: масштабніший раунд, партнерство з фармацевтичною компанією, грант або інвестори, які вже фінансували подібні випробування раніше. Компанія, яка не може назвати жодне з цих джерел, ризикує залишитися без грошей, так і не дійшовши з препаратом до жодного пацієнта.
Чому це важливо саме тут
Антонін Голий, хімік з IOCB Prague, створив сполуки, на основі яких компанія Gilead розробила ліки від ВІЛ та гепатиту B. За даними IOCB, вони принесли інституту понад 1 мільярд євро ліцензійних платежів у період з 2001 по 2025 рік. Інститут отримував ці виплати впродовж 25 років саме тому, що володів правами на самі препарати.
Над подібними питаннями працюють і компанії з регіону. Sensible Biotechnologies, яку фонд ZAKA вперше профінансував у 2022 році, займається п'ятим пунктом: виробляє мРНК усередині живих клітин замість реакційної пробірки, щоб здешевити виробництво однієї дози. Засновники компанії — словаки Мирослав Гашпарек і Маріан Купчулак — керують лабораторіями у Братиславі та Оксфорді, а Гашпарек також є інвестиційним партнером ZAKA. У жовтні Sensible залучила раунд Series A обсягом 42 мільйони євро під проводом Oxford Science Enterprises, про що вже писало The Recursive.
Більшість засновників з регіону презентують мені лише науку. А інвестори, які їх фінансують, спершу запитують, у що обходиться наступна відповідь і хто за неї заплатить.
Що це означає для засновників
Якщо ваша компанія володіє препаратом, оцініть вартість наступного кроку ще до залучення фінансування. Визначте, хто оплатить етап після поточного раунду і який мінімальний результат переконає цього платника, а потім перевірте, чи вистачить залучених коштів на досягнення саме цього результату. Вибір хвороби визначає цю ціну.
FinalDose — стартап, заснований в Оксфорді та профінансований фондом цього року, — обирає хвороби, де доказ ефективності обходиться дешево, і однією з них є рак сечового міхура без проростання в м'язовий шар. Препарати Keytruda від Merck та Adstiladrin від Ferring отримали схвалення для лікування цього виду раку після того, як він перестає відповідати на стандартну терапію BCG: Keytruda — за результатами одногрупового випробування на 96 оцінюваних пацієнтах, а Adstiladrin — на 98.
Той самий ланцюжок визначає заробіток і для компаній, що продають програмне забезпечення чи послуги розробникам ліків. Schrödinger продає софт для дизайну препаратів і співпрацює з Nimbus Therapeutics за кількома програмами. Коли Takeda заплатила Nimbus 4 мільярди доларів авансом за її інгібітор TYK2, частка Schrödinger у 3,8% принесла компанії близько 147 мільйонів доларів. Решту отримали Nimbus та інші акціонери. Варто будувати бізнес або під покупця, який платитиме знову й знову, або під спосіб володіти часткою препаратів, які допомагає знайти ваш продукт.
Фармацевтичні покупці діють повільно, тож залучайте достатньо коштів, щоб їх дочекатися.
Штучний інтелект і надалі здешевлюватиме першу відповідь, що на руку будь-якому засновнику, який займається дизайном молекул. Але на клінічні випробування це майже не впливає — вони, як і раніше, потребують пацієнтів і років. Тож перед кожним раундом фінансування варто чітко розуміти, яку саме відповідь купують ці гроші і хто оплатить наступну.
