У венчурному світі слово «серендипність» часто вживають так, ніби йдеться про якусь магічну силу, що приходить сама собою: мовляв, ідея на мільярд чи ідеальний співзасновник з'являються випадково, у потрібному місці й у потрібний час. Проте людина, що кілька останніх років керує осередками Venture Café у Варшаві та Берліні й координує їхню глобальну мережу, має інший погляд на це.

У розмові з Евою Емілією Гереш видання The Recursive розбиралося, чому регіон Центральної та Східної Європи досі важко звільняється від менталітету виживання й чи здатен він перейти до моделі співпраці, яка дозволила б наздогнати провідні західні ринки.

Від Польщі й Німеччини до Узбекистану та Тайваню

На думку Гереш, щоб зв'язки між екосистемами справді працювали, недостатньо символічних рукостискань на конференціях. Під час нещодавньої панелі про польсько-німецьку технологічну співпрацю у Venture Café Warsaw, яку вона модерувала разом із панелістами Лізою Брауер та доктором Філіппом Йоганнесом Нольте, обговорювали помітну зміну у сприйнятті. Німецькі корпорації та інвесторські мережі дедалі частіше бачать у польських стартапах не просто цікавих учасників пітч-заходів, а повноцінних технологічних і бізнес-партнерів. Головний виклик зараз — перетворити цю прихильність на реальні дії: пілотні проєкти, платоспроможних клієнтів та довгострокові угоди.

Гереш, яка жила й працювала і у Варшаві, і в Берліні, помітила помітне пожвавлення співпраці між двома столицями. Одним із конкретних прикладів стало відродження програми «Polish Tech in Germany», яка возить польських засновників, інвесторів та менторів на німецькі заходи.

Ця робота виходить далеко за межі польсько-німецького тандему. У Берліні Гереш долучилася до наведення мостів між європейськими технологіями та Центральною Азією. Під час презентації Digital Uzbekistan — Germany в узбецькому посольстві CIC Berlin підписав меморандум про партнерство з IT Park Uzbekistan. Мета — поєднати зростаючий пул технологічних талантів Узбекистану з ширшим європейським ринком, відкривши обом сторонам шлях до обміну, масштабування за кордоном та узгодження екосистем.

Також Гереш допомагала будувати зв'язки зі Східною Азією. На вересневій зустрічі Venture Café Berlin CIC Berlin уклав ще одну угоду про партнерство — цього разу з тайванською Startup Terrace. Домовленість напряму з'єднує стартап-мережу Берліна з потужним тайванським сектором апаратного забезпечення та технологій, спрощуючи засновникам з обох регіонів вихід на нові ринки й пошук міжнародних інвесторів.

За словами Гереш, підписання угод у Варшаві, Ташкенті чи Тайпеї — це лише старт. Справжнє випробування починається далі: перетворити документи на реальні контакти, робочі пілоти та нові можливості для засновників. Усе зводиться до її головної тези — значущі зв'язки не трапляються випадково, вони з'являються тому, що люди свідомо будують системи для цього.

Перехід від конкуренції до співпраці

Коли Еву запитали про головну перешкоду в її роботі з розбудови зв'язків між екосистемами, вона не назвала ні брак фінансування, ні бюрократичні бар'єри, яких можна було б очікувати.

Найскладніше — це спробувати змінити мислення людей так, щоб вони перейшли від конкуренції до співпраці.

Ева Емілія Гереш

У багатьох європейських містах учасники екосистем — від інкубаторів до муніципальних органів — досі сприймають одне одного як суперників у боротьбі за обмежені ресурси. Ці «дрібні битви» забирають енергію, яку можна було б спрямувати на спільні проєкти. За словами Гереш, подібну динаміку вона помічала навіть усередині однієї країни: міста змагаються за одні й ті самі заходи, спонсорів та увагу медіа, що призводить до роздробленого ландшафту й гальмує спільний прогрес.

Ми втрачаємо енергію на ці дрібні битви всередині екосистем… Навіщо нам змагатися, хто зробить кращий захід для одного міста, давайте об'єднаємося й зробимо один для всієї країни.

Ева Емілія Гереш

Утім, це не лише про брак нетворкінг-подій і можливостей. На думку Еви, йдеться про фундаментальний дефіцит довіри, який відчутний і на рівні окремих людей. Десятиліттями наратив у країнах регіону — від Польщі та Румунії до балтійських держав — був про те, щоб наздоганяти інших. Це сформувало покоління засновників, які вражають витривалістю й технічною майстерністю, але водночас надто стримані й закриті. Гереш зазначає: якщо американський засновник готовий голосно розповідати про свою ідею, аби отримати якомога більше фідбеку, то засновник з ЦСЄ часто тримається в тіні й будує своє рішення наодинці.

Інженерія серендипності: сила продуманих зустрічей

Перед нашою розмовою на Startup Revolution AI Summit Ева брала участь у панелі «Beyond Networking: Why Startup Communities Matter More Than Ever», яку модерувала Крістіана Кунева з The Recursive. Там, відповідаючи на запитання про те, з чого складається стартап-спільнота, соціальний підприємець у технологічній сфері Берат Кямілі згадав саме слово «серендипність». Він описав спільноту як удачу опинитися в одному місці в один час, а потім зробити з цього щось корисне — пізнати історії людей, а не просто їхні імена.

Пізніше Ева повернулася до цього терміна й надала йому гострішого звучання. Серендипність, наполягає вона, — це не просто випадок, який стається з вами, а те, що можна свідомо організувати. За її словами, «ви не відчуєте серендипності, якщо не вирішите вийти з дому». Саме з цієї думки почалася наша розмова.

Ми не можемо передбачити, яким буде результат серендипності, але ми можемо її спроєктувати.

Ева Емілія Гереш

Формула проста: зібрати разом підприємців, інвесторів, представників корпорацій, політиків та талановитих фахівців з абсолютно різним бекграундом і помістити їх у середовище, де їхні шляхи зазвичай ніколи б не перетнулися. Магія трапляється тоді, коли простір свідомо побудований так, щоб зруйнувати розрізненість: нейтральна локація, спільний порядок денний та інтерактивний формат, що змушує спілкуватися, а не пасивно слухати.

Нещодавнім прикладом такого підходу стала подія, коли тайванську делегацію об'єднали з німецькими учасниками екосистеми та кількома місцевими стартапами на пітч-сесії Venture Café. За спогадами Гереш, за один день понад 200 учасників з двох інноваційних хабів заповнили конференц-зал, обмінялися контактами, продемонстрували прототипи й обговорили ринкові стратегії.

Такі продумані зустрічі — це значно більше, ніж звичайні нетворкінг-заходи; вони дають учасникам чітку причину залишатися залученими й після першого знайомства.

Що спільного між хлібом і раковими клітинами?

Наприклад, стартап, який бореться з логістикою у фудтеху, може знайти фінтех-партнера, готового спільно розробити платіжний воркфлоу, тоді як компанія у сфері охорони здоров'я здатна скористатися мережею дистрибуції логістичної фірми, щоб прискорити постачання для клінічних досліджень. Найяскравішою ілюстрацією цього Гереш назвала історію про японський сканер для хліба.

Персонал однієї японської пекарні часто не міг визначити на око, з яким типом хліба він має справу і як саме його слід пакувати. Щоб вирішити цю проблему, команда інженерів створила сканер, який аналізує мікроскопічну текстуру кожного буханця.

Ева Емілія Гереш

Коли дослідниця у сфері health-tech побачила це рішення й сіла поруч з інженерами, вона помітила, що ракові клітини мають подібну нерегулярну, пористу структуру.

«А що, якщо пропустити через цю систему дані медичної візуалізації?» — запитала вона, одразу запустивши нову хвилю обговорення. Розмова швидко перейшла у практичну площину, і команда домовилася створити прототип, який мав переналаштувати алгоритм розпізнавання образів із пекарського сканера для виявлення мінімальних відхилень у щільності тканини на знімках пухлин ранніх стадій. Результатом став недорогий сканер для попередньої діагностики раку.

Ці приклади показують, чому важливі конкретні приводи для зустрічей. Структуровані проєкти, спільні хакатони та угоди про пілотне тестування можуть перетворити миттєвий момент серендипності на нове рішення. Як підкреслила Ева, «нам потрібно більше довіри. Нам потрібно більше співпраці, щоб допомагати одне одному», і саме спроєктоване середовище забезпечує цю основу довіри.

Бігові клуби та інші несподівані зв'язки

Окрім формальних заходів, ми також зачепили менш звичну спільноту — Founders Running Club, учасницею якого є Ева. За її словами, тут ви зустрічаєте не випадкових людей, а технологічно підкованих, амбітних чи вже досвідчених засновників та операторів зі стартапів. Усе почалося у 2022 році з пробіжки лише чотирьох бігунів у Сан-Франциско. Сьогодні клуб об'єднує понад 50 тисяч учасників у 45 країнах на 5 континентах.

Клуб має вбудовану систему взаємної відповідальності: учасники підтримують одне одного і у фітнес-цілях, і в бізнесі. «Спільнота не дає зупинитися. Коли у вас складний період, люди навколо підштовхують вас уперед і тримають у тонусі», — зазначає Гереш.

Утім, особливо вона цінує міжнародний вимір клубу. «Оскільки він присутній у різних країнах і містах, ви можете з'явитися кудись на вихідні, приєднатися до спільноти й побігти разом з нею. Це працює незалежно від того, перебуваєте ви в Берліні, Варшаві чи деінде». Тож замість того, щоб організовувати зустрічі, можна швидко відчути атмосферу й стан екосистеми просто через пробіжку.

Якщо серендипність занадто розмита, як-от міське новорічне свято, навряд чи ви натрапите на потрібну людину. Біговий клуб потрапляє у золоту середину між вузьким силосом і хаотичним натовпом.

Ева Емілія Гереш

Правило «спочатку дай, потім бери»

Якщо подивитися на ЦСЄ та транскордонну співпрацю в регіоні, стає очевидним, що шлях уперед — це не про більше грошей, а про перебудову культурних засад того, як взаємодіють засновники, інвестори, уряди та будівничі екосистем. Якщо регіон засвоїть цей урок, наступна хвиля інновацій може народитися не в одному конкретному місті, а на перетині — там, де Варшава зустрічається з Берліном, де біговий клуб перетинається зі стартап-пітчем, і де навмисна випадковість стає нормою, а не винятком.

Тож не дивно, що як останню пораду для всіх, хто будує транскордонну спільноту, Гереш формулює просте гасло: «Спочатку дай, потім бери».

На практиці це означає підходити до потенційних партнерів із чіткою пропозицією цінності, а не з проханням. «Я завжди спершу думаю: гаразд, чим я можу бути корисною для тебе?» — коментує вона. Створюючи своєрідний «банківський рахунок» доброї волі, згодом можна розраховувати на підтримку у відповідь.

Водночас вона застерігає від односторонніх стосунків. «Якщо хтось звертається лише тоді, коли йому щось потрібно, він ставиться до вас як до інструмента. Я за природою людина, яка дає, але зупиняюся після третього прохання, якщо стосунки односторонні». Стала співпраця, наполягає вона, потребує взаємності та довгострокового погляду.

Уроки для нових будівничих спільнот

На завершення розмова звелася до кількох практичних порад для всіх, хто хоче вибудувати транснаціональну технологічну спільноту:

  1. Змінити наратив — подати конкуренцію як спільний виклик і показувати історії успіху, де співпраця принесла відчутний результат.
  2. Спроєктувати зустріч — створювати заходи з чіткою міждисциплінарною метою; невеликі, продумані зібрання часто дають більше серендипних результатів, ніж масштабні фестивалі.
  3. Використовувати наявні партнерства — спиратися на державні програми як на каркас для глибших приватних зв'язків.
  4. Поєднувати формальне й неформальне — комбінувати структуровані сесії з невимушеними активностями, щоб будувати довіру у розслабленішій атмосфері.
  5. Прийняти менталітет того, хто дає — пропонувати ресурси, менторство чи простір першим, але не забувати стежити за балансом у стосунках.