Іван Павловський, засновник криптомедіа Incrypted, звертає увагу: попри п'ятнадцятирічну історію криптовалют, десятки мільярдів доларів у біткоїн-ETF та обсяги стейблкоїнів, порівнянні з платіжними гігантами, у публічних дискусіях досі повторюють тези 2017 року — про злочинність, шкоду екології та відсутність користі.

На думку автора, проблема не в самому скептицизмі — сумніватися корисно, — а в тому, що частина аргументів спирається на застарілі уявлення, які вже не узгоджуються з даними. Це заважає адекватно оцінювати як можливості ринку, так і його реальні загрози.

Павловський розібрав шість найпоширеніших хибних тверджень про крипту, зіставивши їх із сучасною статистикою, не маючи на меті нікого переконати, а радше перевести суперечку в площину фактів.

Для України тема має особливе значення: стейблкоїни тут активно застосовують для переказів, донатів, фрилансу, міжнародних розрахунків і роботи Web3-команд, тож застарілі міфи впливають не лише на приватних інвесторів, а й на сприйняття всієї індустрії, що стала частиною цифрової економіки країни.

Міф 1. «Криптою користуються переважно злочинці»

Автор називає це твердження одним із найстійкіших, хоча його легко перевірити фактами. Згідно зі свіжим звітом Chainalysis, частка незаконних операцій не перевищує 1% усього обороту криптовалют. Інші аналітичні компанії дають дещо вищі оцінки — приблизно 1% атрибутованого ончейн-обороту, — проте порядок цифр незмінний: більшість ринку тут ні до чого.

Хоча абсолютні обсяги нелегальних операцій зросли у 2025 році, левова частка цього приросту пов'язана із санкційними схемами та державними структурами, а не зі «звичайною» злочинністю. Переважна частина ончейн-активності залишається легальною.

Павловський наголошує, що аргумент «злочинці користуються — значить, інструмент поганий» не витримує критики: готівкою, доларом і банківськими переказами злочинці користуються ще активніше. Крипта — не виняток фінансової системи, а її частина. При цьому регульовані стейблкоїни мають перевагу, недоступну готівці: емітент здатен заблокувати адресу, і частину викрадених коштів реально повернути, що для криміналу є радше недоліком.

Міф 2. «Крипта анонімна, її неможливо відстежити»

Це переконання суперечить попередньому, зазначає автор: якби публічні блокчейни справді були анонімними, ловити злочинців було б набагато складніше. Однак це відбувається регулярно.

Більшість відомих блокчейнів не анонімні, а псевдонімні — кожна транзакція назавжди фіксується в публічному реєстрі, що робить систему прозорішою за чимало традиційних фінансових каналів. Існують і privacy-рішення, міксери та мережі з підвищеною конфіденційністю, але саме вони найчастіше потрапляють під приціл регуляторів і аналітиків.

2025 рік став рекордним за обсягами повернень і вилучень активів: завдяки блокчейн-аналітиці правоохоронці конфіскували десятки тисяч біткоїнів і заблокували мільярди доларів, пов'язаних із шахрайством.

Парадокс у тому, що публічний блокчейн — погане місце для тривалого приховування коштів: слід залишається назавжди, і з часом його дедалі легше розшифрувати.

Міф 3. «Біткоїн знищує планету»

Аргумент про споживання енергії вагомий і потребує чесного обговорення, визнає Павловський. Біткоїн справді витрачає багато електрики, і питання джерел енергії та викидів залишається актуальним. Втім, поширений міф часто спирається на реалії п'ятирічної давнини.

За даними дослідження Кембриджського центру, понад половину електроенергії для майнінгу біткоїна вже забезпечують сталі джерела — гідро-, вітрова, сонячна та атомна енергія, — тоді як у 2022 році їхня частка була помітно меншою. Використання вугілля, колись одного з ключових джерел для майнінгу, скоротилося до однозначних відсотків. Загальне споживання мережі становить близько 0,5% світової електроенергії — це чимало, але не рівень «окремої країни-забруднювача», як часто пишуть.

Автор застерігає: подібні оцінки базуються на даних майнінгових компаній та дослідницьких моделях, тож їх варто сприймати як найкращий доступний зріз, а не абсолютну істину. Проте тенденція очевидна — енергетичний профіль майнінгу став складнішим і чистішим, ніж це подавали старі аргументи проти біткоїна.

Окремо згадується Ethereum: після переходу на Proof-of-Stake у 2022 році мережа скоротила споживання енергії приблизно на 99,95%. Тобто друга за величиною екосистема технічно перестала бути енергоємною в попередньому розумінні.

Чесний висновок, за словами автора, такий: енергоспоживання біткоїна — реальна проблема, і дискусія про неї виправдана, але вести її треба з актуальними цифрами, а не з уявленнями 2020 року.

Міф 4. «У крипти немає реального застосування — це чиста спекуляція»

Якби це відповідало дійсності, через крипторейки не проходили б трильйони доларів трансферного й розрахункового обороту, зауважує Павловський.

Річний обсяг переказів стейблкоїнів, за оцінками ринку, уже вимірюється десятками трильйонів доларів і в окремі періоди наближається до показників найбільших платіжних мереж. Автор застерігає від маніпуляцій цим порівнянням: не весь цей обсяг становлять споживчі платежі — значна його частина припадає на трейдинг, арбітраж, бот-активність і розрахунки всередині самого крипторинку.

Проте це вже більше, ніж просто «спекулятивна парковка трейдерів». Стейблкоїни дедалі частіше виконують роль розрахункової інфраструктури: транскордонні перекази, корпоративні платежі, виплати підрядникам, грошові перекази мігрантів, розрахунки фрилансерів і міжнародних команд. Великі платіжні компанії вбудовують стейблкоїни у свої продукти як робочий інструмент, а не як експеримент.

Для України ця логіка особливо зрозуміла: у країні, де мільйони людей працюють із іноземними клієнтами, отримують донати чи виплати з-за кордону, доларовий стейблкоїн часто сприймається не як ідеологічний символ крипти, а як практичний інструмент доступу до ліквідності та розрахунків.

Спекуляція на ринку, звісно, присутня — як і на будь-якому іншому. Але звужувати до неї всю галузь у 2026 році, за словами автора, означає ігнорувати те, як щодня рухаються реальні гроші: частка практичних застосувань зростає разом із самим ринком.

Міф 5. «Стейблкоїни нічим не забезпечені й ось-ось рухнуть»

Це зворотний бік попереднього міфу: визнати, що стейблкоїни широко використовуються, але вважати їх «бомбою уповільненої дії» без реального забезпечення.

У 2026 році, на думку автора, це твердження дедалі менше відповідає дійсності — принаймні для емітентів, які підпадають під нові регуляторні режими. Після ухвалення закону GENIUS у США платіжні стейблкоїни зобов'язані мати забезпечення резервами 1:1 у грошових коштах і високоліквідних інструментах, зокрема короткострокових держоблігаціях, з обов'язковим регулярним розкриттям інформації. Закон також забороняє нараховувати відсотки власникам платіжних стейблкоїнів і посилює захист власників на випадок банкрутства емітента.

Водночас автор наголошує на важливості розрізняти типи стейблкоїнів: алгоритмічні, непрозорі офшорні та експериментальні моделі несуть зовсім інші ризики порівняно з регульованими. Навіть серед найбільших емітентів слід відрізняти регулярні звіти, підтвердження резервів зовнішніми компаніями та повноцінний аудит — це різні речі.

Правильний висновок, за словами Павловського, не «усі стейблкоїни надійні», а необхідність розбиратися, чим саме забезпечений конкретний токен, хто його випускає, де він регулюється і як розкриває інформацію про резерви.

Міф 6. «Уже пізно заходити, усе цікаве сталося»

Автор чує цю тезу на кожному циклі ринку — і щоразу вона виявляється передчасною. На відміну від попередніх пунктів, тут він застерігає, що висловлює радше особисту думку, ніж доведений факт.

Цифри свідчать, що інституційна фаза ринку тільки розгортається. Активи спотових біткоїн-ETF уже вимірюються десятками, а часом і понад сотнею мільярдів доларів. Великі банки та керуючі компанії не лише відкривають клієнтам доступ до криптоінструментів, а й обговорюють невелику частку цифрових активів у портфелях клієнтів із високою толерантністю до ризику. Доступ до крипти дедалі частіше з'являється через звичні брокерські та інвестиційні продукти.

Це не схоже на завершення історії — радше на початок нового етапу, де головними гравцями стають не лише роздрібні інвестори, а й великий капітал, консультанти, фонди та інфраструктурні провайдери.

Автор застерігає: «не пізно» не означає «безпечно». Волатильність, ризики окремих проєктів і шахрайство нікуди не зникли. Обережність і своєчасність, на його думку, не суперечать одна одній.

Висновки

Усі перелічені міфи об'єднує одне — вони застрягли в часі. Кожен з них колись частково відповідав дійсності, але сьогодні потребує уточнення або вже погано узгоджується з даними. Ринок подорослішав швидше, ніж оновилися аргументи його критиків.

Павловський не закликає замінювати скепсис ентузіазмом — навпаки, чим точніші факти, тим здоровіший скепсис. На його переконання, боятися варто не «анонімних злочинців» чи «знищеної планети», а цілком конкретних речей: шахрайських схем, невдалих проєктів, непрозорих емітентів, ризикованих обіцянок доходу та власного FOMO. Відокремлення застарілих міфів від реальних загроз — це не захист крипти, а захист самого читача.

Для України, за словами автора, ця розмова особливо на часі: варто обговорювати крипту не в термінах «заборонити чи повірити», а на рівні зрілої фінансової грамотності — розрізняючи, де технологія й корисна інфраструктура, де ризик, де регулювання, а де звичайний хайп.

У 2026 році це, мабуть, важливіше за будь-які цінові прогнози.

Іван Павловський, засновник Incrypted