Гасло «не твої ключі — не твої монети» лежить в основі філософії self-custody, прихильники якої не довіряють централізованим біржам. Причини недовіри прості: рахунок можуть заблокувати без попередження, кошти можна втратити через банкрутство платформи, а прозорість резервів часто викликає сумніви.
Але разом із криптоактивами користувачі довіряють біржам ще дещо набагато вразливіше — власні персональні дані.
Криптоплатформи регулярно передають інформацію про клієнтів правоохоронцям різних держав, адже прагнуть діяти в легальному полі, а це неминуче означає контакти з державними органами. Самі біржі наголошують, що розкриття даних відбувається лише за юридично підтвердженим запитом і в мінімально потрібному обсязі.
Видання Incrypted розпитало юристів, за яких обставин, у який спосіб і чому криптобіржі діляться даними користувачів із слідчими, а також як цей механізм працює в Україні.
Як біржі взаємодіють із правоохоронцями
Випадки, коли криптобіржа передала персональні дані клієнта або заблокувала його активи на вимогу слідчих, більше нікого не дивують. Деякі платформи навіть публікують прозвітовану статистику таких звернень.
За наявними даними, Binance опрацювала понад 72 000 запитів правоохоронців протягом 2025 року, а до червня 2026-го отримала ще близько 36 000 — загалом за весь час діяльності компанія зафіксувала понад 313 000 таких звернень. Coinbase за звітний період 2025 року отримала приблизно 12 700 запитів, тоді як Kraken — майже 8000, з яких задовольнила 51,3%. Методики підрахунку та обсяг розкритих даних у компаній різняться, проте очевидно, що правоохоронці по всьому світу регулярно звертаються до бірж.
Кандидат юридичних наук, адвокат LESHCHENKO & PARTNERS Ігор Биков зазначає, що співпраця криптоплатформ із силовими структурами перебуває на перетині національного кримінально-процесуального права, механізмів міжнародної правової допомоги та внутрішнього комплаєнсу самих бірж.
І хоча для криптоспільноти, орієнтованої на початкову філософію децентралізації, такі кроки часто сприймаються як «зрада», проте вони є закономірним процесом. Великі криптобіржі стали повноцінною частиною глобальної фінансової системи, тому беззастережно грають за її правилами. Їхній менеджмент чудово розуміє вартість компромісів із законом.
Ігор Биков, адвокат LESHCHENKO & PARTNERS
У межах процедур AML/KYC, санкційного контролю та інших регуляторних вимог біржі накопичують чималі масиви даних про клієнтів — імʼя, дату народження, паспортні дані чи ID.
До цього додається технічна інформація: IP-адреси, історія входів в акаунт, дані про пристрої, а також відомості про транзакції — адреси гаманців, депозити, виведення коштів, купівля та продаж активів.
Юристи звертають увагу, що одна з поширених помилок користувачів — вважати, що псевдонімність блокчейну автоматично означає анонімність акаунта на централізованій платформі.
У блокчейні ми можемо бачити, що активи перемістилися з адреси A на адресу B. Але сам блокчейн не обов’язково повідомляє нам, що адреса A належить конкретній людині. Централізована біржа потенційно може стати тим missing link, який з’єднає блокчейн-адресу із реальною особою
Каріна Клименко, юристка Stron Legal
При цьому передача даних не відбувається автоматично чи безумовно — вона можлива лише на підставі офіційного, належно оформленого запиту, зазвичай у рамках кримінального провадження чи іншої законної процедури. Про це в коментарі Incrypted розповіла CEO Manimama Law Firm, адвокат Ганна Воєводіна.
Юридична природа співпраці
Ключовим фактором того, як біржа реагуватиме на запит, є її юрисдикція.
Якщо платформа офіційно зареєстрована, ліцензована або внесена до реєстру постачальників послуг у певній державі чи фактично працює на її ринку, вона підпадає під нагляд органів цієї країни і повинна виконувати їхні вимоги, пояснив старший юрист Juscutum Даниїл Волощук.
Такий обов’язок є безпосереднім і не потребує жодних міжнародних процедур, адже випливає з умов ліцензії та національного законодавства, а його невиконання тягне штрафи, застосування наглядових заходів, зупинення чи анулювання ліцензії, а подекуди й персональну відповідальність посадових осіб (зокрема комплаєнс-офіцера)
Даниїл Волощук, старший юрист Juscutum
Ганна Воєводіна додає, що залежно від юрисдикції запити можуть надходити від слідчих, прокурорів, судів, органів фінансових розслідувань, податкових служб та інших уповноважених структур.
Юридично цей процес проходить кілька стадій:
- Фіксація: слідчий орган відкриває провадження та встановлює біржу, акаунт, адреси гаманців, хеші транзакцій, контакти підозрюваного та інші ідентифікатори, що вказують на його звʼязок із криптоактивами.
- Підготовка запиту: слідчі самостійно готують запит або отримують дозвіл суду чи прокуратури. У документі зазначаються орган-заявник, посадова особа та її контакти, номер провадження, обставини справи, правова кваліфікація, конкретні дані, часовий проміжок і мета використання інформації.
- Подання запиту: документ надсилається через передбачений біржею канал — спеціальну платформу для запитів або офіційну електронну пошту.
- Перевірка біржею: юридичний відділ платформи перевіряє автентичність заявника, наявність у нього повноважень, правову підставу та територіальну відповідність запиту.
- Уточнення: за потреби біржа може попросити звузити предмет запиту, надати додаткові пояснення або заперечити проти нього, а також тимчасово зберегти дані до отримання більш вагомого документа, наприклад судової постанови.
- Передача даних: якщо запит схвалено, біржа надає слідству затребувану інформацію.
Ганна Воєводіна підкреслює, що обсяг переданих даних визначається змістом запиту та принципом мінімальної достатності.
Чи може біржа відмовити у виконанні запиту?
Передача даних клієнтів правоохоронцям не завжди є для біржі обовʼязковою.
Криптобіржа не є глобальною базою даних, відкритою для правоохоронних органів будь-якої держави. Належний запит — це не «надайте всю інформацію щодо Івана Іванова». Він повинен мати предмет, юридичну підставу, зв’язок із конкретним розслідуванням та бути достатньо визначеним
Каріна Клименко, юристка Stron Legal
За словами юристки, для правової оцінки запиту потрібно зʼясувати, хто його надіслав, якими повноваженнями наділений цей орган, яка правова підстава лежить в основі звернення, яка юридична особа біржі обслуговує конкретного клієнта та де саме вона зареєстрована чи ліцензована.
Юрисдикція тут відіграє вирішальну роль: державний орган країни, де біржа не зареєстрована і не присутня, за загальним правилом не має владних повноважень щодо неї, а її «внутрішній» процесуальний документ автоматично не породжує обовʼязку розкрити дані, зауважує Даниїл Волощук із Juscutum.
Для подолання цієї територіальної межі існує система міжнародних угод — конвенції ООН, конвенція Ради Європи про кіберзлочинність, двосторонні договори про взаємну правову допомогу тощо, у межах яких взаємодіють правоохоронні органи різних держав.
Біржа не зобовʼязана виконувати будь-яке звернення без розбору — вона може відмовити або не виконувати запит у поданому вигляді, каже Волощук. Проте таке право не абсолютне і найчастіше реалізується не як пряма відмова, а як «керована незгода»: платформа просить уточнити або звузити запит, вимагає належного процесуального документа або проходження процедури взаємної правової допомоги.
За обґрунтованою підозрою біржа також може самостійно заморозити акаунт і кошти на ньому до зʼясування обставин або отримання судового рішення про арешт.
Які саме дані може розкрити біржа
Якщо платформа визнає запит правомірним і погодиться його виконати, вона може надати:
- дані верифікації: ПІБ, дату народження, серію та номер паспорта чи ID-картки, адресу реєстрації, селфі, номер телефону та e-mail;
- технічний і геослід: історію IP-адрес під час реєстрації та кожного входу в акаунт, ідентифікатори пристроїв, тип операційної системи, мовні налаштування та браузер;
- транзакційну історію: адреси зовнішніх гаманців та внутрішні перекази між акаунтами біржі, які не видно у відкритому блокчейні;
- фінансові деталі: прив’язані банківські картки, дані P2P-угод (включно з реквізитами контрагентів), актуальні баланси та історію ордерів на спотовому чи фʼючерсному ринку.
Юристи наголошують, що біржа не надає весь цей перелік одразу — лише ту частину, яка конкретно запитувалася, якщо предмет запиту не звужений додатково.
Чи дізнається користувач про передачу своїх даних
Каріна Клименко зазначає, що клієнт не завжди може дізнатися про запит на свої дані — це залежить від законодавства конкретної юрисдикції, характеру запиту та самого процесуального документа.
Іноді біржа має право повідомити користувача, а іноді це прямо заборонено — наприклад, коли розкриття інформації може завадити розслідуванню. Тому людина часто дізнається про передачу своїх даних вже постфактум. Водночас відсутність повідомлення від біржі не означає, що дані нікому не передавалися.
Як це працює в Україні
Закон про регулювання крипторинку в Україні досі остаточно не ухвалений, проте це не заважає правоохоронцям працювати з криптовалютами у кримінальних провадженнях та накладати на них арешт.
Ігор Биков виділяє два основні сценарії взаємодії українських силовиків із міжнародними криптобіржами.
Перший сценарій — оперативний. Детективи БЕБ або оперативники Кіберполіції можуть мати акредитовані акаунти на порталах для розслідувачів (Binance, OKX, Bybit тощо). Слідчий готує офіційний лист-запит, додає витяг з ЄРДР та аналітичну довідку блокчейн-аналітики. Протягом кількох днів, а іноді й годин — якщо йдеться про загрозу життю чи фінансування тероризму — біржа відповідає таблицями з даними або блокує акаунт.
Другий сценарій — процесуальний. Щоб дані біржі мали статус належного й допустимого доказу в суді, слідчий звертається до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів. Отриману судову ухвалу надсилають безпосередньо біржі.
Хто саме може направляти такі запити, залежить від характеру кримінального правопорушення та підслідності, каже юристка Stron Legal Каріна Клименко. Це можуть бути слідчі чи детективи Нацполіції, БЕБ, НАБУ, ДБР, СБУ та інших компетентних органів — відповідно до їхніх повноважень, правил підслідності та процесуального статусу.
Український суд має юрисдикцію лише щодо українського кримінального провадження, і його ухвала не має автоматичної примусової сили щодо іноземної юридичної особи в іншій державі. Саме тут і застосовуються згадані міжнародні договори про співпрацю.
Даниїл Волощук пояснює, що це класичний шлях «держава — держава» (MLA): слідчий орган формує запит про міжнародну правову допомогу, який погоджується та надсилається через центральний орган держави до аналогічного органу іншої країни. В Україні цю роль виконує Офіс Генпрокурора на етапі досудового розслідування, Міністерство юстиції — на етапі судового розгляду, а в окремих справах — НАБУ. Відомство запитуваної держави отримує власний національний ордер і саме воно вручає його біржі, після чого дані повертаються тим самим ланцюгом. Юристи зазначають, що це найнадійніший, але водночас найповільніший шлях, який може тривати місяці.
Паралельно можуть відбуватися й інші процеси: біржі здатні приймати прямі запити від українських правоохоронних органів через власні внутрішні системи. Крім того, за наявності безпосередньої загрози життю чи здоровʼю людини платформи, як правило, розкривають мінімально необхідний обсяг даних навіть без судового ордера.
Висновки
Використання централізованих бірж не гарантує повної анонімності, оскільки вони дедалі глибше інтегруються в глобальну фінансову систему і працюють за її регуляторними правилами.
Хоча платформи накопичують значний обсяг персональних даних і взаємодіють із правоохоронними органами, вони не розкривають усю інформацію за першим же зверненням — цей процес чітко регламентований.
Остаточний вибір залишається за користувачем: погодитися на ці правила гри заради зручності централізованих бірж чи дотримуватися філософії «не твої ключі — не твої монети», обираючи некастодіальні рішення.
