Наприкінці польоту «Союзу-6» 16 жовтня 1969 року екіпаж зачинив люк до орбітального відсіку й випустив із нього повітря. У порожнечі, без присутності людини, ожила компактна автоматична установка, яка по черзі розплавила метал трьома різними методами. Так у світі вперше провели зварювання в умовах космосу, а створили цей апарат, названий «Вулкан», у київському Інституті електрозварювання імені Є. О. Патона.
Перше зварювання в космосі
Як зазначено в Енциклопедії сучасної України, роботу над технологіями та обладнанням для металургії поза земною атмосферою Інститут електрозварювання під керівництвом Бориса Патона розпочав ще 1963 року — це була перша така спроба у світовій практиці. 16 жовтня 1969 року космонавти Валерій Кубасов і Георгій Шонін за допомогою установки «Вулкан» вперше здійснили зварювання металів на орбіті.

Апарат працював повністю автоматично: космонавту залишалося лише запустити його з пульта і контролювати показники приладів. «Вулкан» послідовно перевірив три методи — зварювання електронним променем, стиснутою (плазмовою) дугою за низького тиску та дугою з плавким електродом.
Ідея Бориса Патона
Як розповідає «Голос України», наприкінці 1963 року Борис Патон започаткував дослідження зварювання в умовах, наближених до космічних, — спершу у вакуумних камерах. Усього за півроку команда адаптувала до вакууму п’ять земних процесів, а також спроєктувала й зібрала відповідні апарати та стенди. Уже 1964 року робота тривала під кодовою назвою «Зірка».
Київ міг отримати метро раніше за Париж: історія нереалізованого проєкту
Сама ідея на той момент здавалася фантастичною: звичні на Землі дугове й газове зварювання утворюють краплі розплавленого металу, які в невагомості просто розлітаються кабіною. Дуга потребує газового середовища, а в космосі панує вакуум. Електронно-променеве зварювання у вакуумі вже було відоме, проте ручних електронних гармат на той час не існувало, тож питання безпеки екіпажу й самого корабля стояло гостро.
У 1964 році затвердили план спільних робіт, який підписали керівник ОКБ-1 Сергій Корольов і директор Інституту Борис Патон. Під проєкт виділили окреме фінансування.

На Землі невагомість імітують параболічним польотом літака — такий стан триває 25–30 секунд. У 1965 році стенди встановили в салоні Ту-104АК, і саме так, за даними Журналу зварювання та з’єднання, пройшли перші експерименти. За один виліт літак виконував 7–10 зльотів і падінь, а співробітники Інституту, пристебнуті до обладнання, виконували програму дослідів. Перед цим вони пройшли парашутну підготовку, центрифугу й барокамеру — фактично той самий тест, що й кандидати в космонавти.
За даними автора публікації, назву «Вулкан» запропонував особисто Патон. Зі спогадів також відомо, що він домовився з Корольовим про участь працівника Інституту як зварювальника в космосі: кілька спеціалістів пройшли відбір і почали тренування. Проте першим космічним зварювальником зрештою призначили Валерія Кубасова з ОКБ-1, якого спеціально підготували в Інституті в Києві.
Зварювання на «Союзі-6»
«Союз-6» стартував 11 жовтня 1969 року в рамках групового польоту разом із «Союзом-7» і «Союзом-8». 16 жовтня, одночасно з підготовкою до посадки, екіпаж провів перший в історії експеримент зі зварювання в космосі. О 06:30 за московським часом космонавти перейшли у спускний апарат, зачинили люк до орбітального відсіку й розгерметизували його.
Київський трамвай Струве 1892 року: як місто випередило імперію
Зварювальна апаратура розміщувалася в орбітальному відсіку, а пульт керування — у кабіні екіпажу, зв’язок між ними забезпечував електричний кабель. Коли у відсіку встановився глибокий вакуум, Кубасов увімкнув установку, і вона послідовно виконала кілька видів автоматичного зварювання. Після цього відсік знову наповнили повітрям, а зразки перенесли до кабіни.
Західна преса вже того тижня здогадувалася про суть подій. Журнал Chemical & Engineering News 27 жовтня 1969 року писав, що в радянських повідомленнях фігурував термін «холодне молекулярне зварювання», хоча детальніші джерела називали конкретні методи — стиснуту дугу, електронний промінь і дугу з плавким електродом.
Як «Вулкан» пошкодив стінку «Союзу-6»
Офіційно подію подали як беззаперечний успіх, але подробиці того, що сталося насправді, стали відомі значно пізніше. Коли Кубасов і Шонін повернулися до відсіку, вони з жахом виявили: установка не лише проварила зразки, а й розплавила піддон та декоративне покриття стінки відсіку.
Побоюючись, що могла постраждати тонка обшивка корабля, а це загрожувало вибуховою декомпресією, космонавти поспіхом зібрали речі й повернулися до спускного апарата. Зварювальний експеримент був останнім пунктом програми перед посадкою.

Американський портал AmericaSpace пише, що саме дуга низького тиску ненавмисно спрямувалася на стінку відсіку, і цей факт з’ясувався лише 1990 року. Джерела описують масштаб пошкоджень по-різному — від часткового розплавлення покриття до майже пропаленої стінки. Попри це «Союз-6» приземлився безпечно.
З трьох випробуваних методів найуспішнішим, за даними більшості джерел, виявився електронний промінь. Зразки, осцилограми й кіноплівки доставили до Інституту Патона для вивчення, після чого з’явилася перша у світі наукова публікація на цю тему. Експеримент довів: зварювання й різання металів у космосі можливе, а отже, на орбіті реально проводити ремонтні та монтажні роботи.
Український маглев: як проєктували поїзд на магнітній подушці зі швидкістю 500 км/год
Лондонська «Таймс» писала, що, судячи з наявних відомостей, Радянський Союз готується перетворити ракетні секції на повноцінну майстерню або лабораторію, тоді як американці планували виконувати більшість подібних робіт на Землі.
Зварювання у відкритому космосі 1984 року
Через п’ятнадцять років зварювання вперше вийшло за межі орбітального відсіку. Як повідомляє КПІ, 25 липня 1984 року на станції «Салют-7» провели експерименти зі зварювання, паяння та різання металів безпосередньо у відкритому космосі. Для цього використали універсальний ручний електронно-променевий інструмент (УРІ), створений в Інституті Патона.

Вихід у відкритий космос тривав близько трьох з половиною годин. За описом NASA, космонавти електронним променем різали титан, а потім виконували зварювання, паяння й напилювання титану та нержавіючої сталі. Зразки повернули на Землю, і їхні властивості виявилися порівнянними з виготовленими в земних умовах.
Що було після «Вулкана»
Американці освоїли космічне зварювання пізніше: у 1973 році на станції Skylab провели експерименти з електронним променем у межах програми M551. Під час спільного польоту «Союз — Аполлон» 1975 року Олексій Леонов і Валерій Кубасов розповіли американським астронавтам про раніші експерименти, а згодом разом із ними відвідали з доповіддю Патона.
Юрій Кондратюк: як українець за ґратами спроєктував гігантську ВЕС на 12 МВт
Наприкінці XX століття NASA та Інститут Патона мали спільні плани на ручне зварювання електронним променем у космосі за допомогою гармати, розробленої в Києві. Проєкт зрештою згорнули через ризик рентгенівського опромінення астронавтів — про це йдеться в огляді NASA та Журналі зварювання та з’єднання. Сьогодні інтерес до виробництва й ремонту в космічних умовах знову зростає на тлі розвитку приватної космонавтики.
Значення установки «Вулкан»
«Вулкан» не здобув такої широкої слави, як міст Патона чи броня танка Т-34, однак саме ця розробка започаткувала окрему галузь космічних технологій. Київський інститут усього за шість років пройшов шлях від ідеї на папері до реального космічного експерименту, подолав етап параболічних польотів і пережив тривожний момент із розплавленим піддоном на орбіті.

Головне в цій історії те, що зварювання в космосі було не ефектним показовим трюком, а перевіркою концепції — довело, що ремонт і монтаж безпосередньо на орбіті цілком реальні. Цю ідею згодом підхопили в США та інших країнах.
Він хотів побудувати пароплав-всюдихід, а винайшов електрозварювання: історія Миколи Бенардоса



