Ім'я Юрія Кондратюка традиційно пов'язують із космічною темою — саме його розрахунки траєкторії до Місяця NASA застосувало під час місії «Аполлон-11» у 1969 році. Проте небагато хто знає, що цей самий інженер, перебуваючи в умовах, близьких до тюремних, за лише два місяці підготував проєкт найпотужнішої у світі вітроелектростанції, якій на той момент не було аналогів.
Походження та ранні роки
Справжнє ім'я Юрія Кондратюка — Олександр Ігнатович Шаргей. З'явився на світ 21 червня 1897 року в Полтаві. Батько, Ігнат Бенедиктович Шаргей, родом із Бердичева, був католиком і здобував освіту в Київському та Петербурзькому університетах, а також у Дармштадтській вищій технічній школі в Німеччині. Невдовзі після появи сина він покинув родину, аби продовжити навчання, тому Олександр майже не мав з ним контакту.
Матір хлопчика, Людмила Львівна, у дівоцтві баронеса Шліппенбах, належала до давнього шведського аристократичного роду, представники якого оселилися на українських землях після Полтавської битви. Невдовзі після народження сина в неї почалися серйозні проблеми зі здоров'ям, її госпіталізували до психіатричної лікарні, де вона й пішла з життя близько 1910 року. Виховувати хлопця довелося бабусі та вітчиму.
У роки Першої світової війни Шаргей воював на турецькому фронті і залишався на службі до демобілізації в березні 1918 року. Після революційних подій його, як офіцера колишньої царської армії, примусово залучили до Білої армії, звідки він дезертував. Розуміючи, наскільки небезпечним є таке минуле за нової влади, Шаргей за сприяння мачухи здобув документи померлої людини на ім'я Юрій Васильович Кондратюк. Саме під цим іменем він і увійшов у світову історію, весь час ризикуючи бути викритим.
Розрахунки траєкторії до Місяця
У період з 1919 по 1929 рік Юрій Кондратюк, не маючи ні доступу до наукових бібліотек, ні формальної фахової освіти, самостійно створив рукопис «Завоювання міжпланетних просторів». У цій роботі він, паралельно з Костянтином Ціолковським і незалежно від нього, вивів формулу ракетного руху, а головне — запропонував саму ту схему з виходом на орбіту супутника небесного тіла та подальшим спуском окремого посадкового модуля, яку за сорок років NASA обере для експедиції на Місяць.
Інженери, що працювали над програмою «Аполлон» у США, відкрито визнавали оптимальність розрахунків українського науковця. Однак це наукове досягнення виявилося лише вступом до подій, які відбулися на десять років пізніше й стосувалися вже цілком земної, вітроенергетичної справи.
Шлях до в'язниці
У 1930-х роках Кондратюк працював інженером у Сибіру, де розробив нетипове зерносховище — величезний дерев'яний елеватор, побудований за принципом зрубу, без застосування цвяхів чи будь-яких металевих кріплень. Така конструкція давала змогу економити дефіцитний метал, водночас витримуючи величезні навантаження, через що сучасники назвали її «Мастодонтом».
Проте на піку сталінської кампанії проти «шкідників» саме ця технічна сміливість стала для автора фатальною: Кондратюка звинуватили в навмисному шкідництві та засудили до трьох років позбавлення свободи. Через те, що заслати його вже нікуди було, оскільки він і без того перебував у Сибіру, покарання замінили на роботу в умовному конструкторському бюро.
Перемога в конкурсі на найпотужнішу вітроелектростанцію
Саме перебуваючи в такому конструкторському бюро, Юрій Кондратюк почув про всесоюзний конкурс на створення найпотужнішої вітроелектростанції у світі. Об'єднавши зусилля з інженером Павлом Горчаковим, який опинився в подібній ситуації, він за два місяці підготував ескізний проєкт, що в листопаді 1932 року здобув перемогу над конкурентами, серед яких були навіть цілі спеціалізовані науково-дослідні установи.
Проєктом зацікавився нарком важкої промисловості Серго Орджонікідзе, який власними зусиллями домігся, аби інженера звільнили достроково.
Уже навесні 1933 року, вийшовши на волю, Кондратюк познайомився із Сергієм Корольовим та учасниками Групи вивчення реактивного руху (ГІРД) — саме тими людьми, які невдовзі стали фундаторами радянської ракетної програми.
Масштаб Кримської вітроелектростанції
Однак сам Кондратюк повернувся не до космічної тематики, а до вітроенергетики. У 1933–1934 роках він керував вітросекцією Українського науково-дослідного інституту промислової енергетики в Харкові, а з 1934 року очолив технічний відділ проєктно-будівельної контори Кримської вітроелектростанції.
Задум станції на горі Ай-Петрі вражав розмахом навіть за нинішніми стандартами, не кажучи вже про середину 1930-х років. Потужність об'єкта планувалася на рівні 12 000 кіловатів, тоді як найпотужніші зарубіжні вітроустановки того часу давали лише сотні кіловатів — тобто різниця сягала двох порядків.
Щоглу для турбіни висотою 165 метрів Юрій Кондратюк вирішив зробити із залізобетону — рішення, яке на той час у вітроенергетиці вважалося абсолютно нетиповим і надзвичайно ризикованим.
Будівництво на Ай-Петрі стартувало 1937 року. Планувалося, що станція стане не просто рекордом, а живим доказом того, що відновлювана енергетика на промисловому рівні здатна конкурувати з тепловою — і це за кілька десятиліть до того, як така ідея стала загальновизнаною у світовій енергетиці.
Причини незавершеного будівництва
Вітроелектростанцію так і не довели до кінця. Того ж 1937 року загинув (за офіційною версією — покінчив із собою) нарком Орджонікідзе, головний політичний покровитель проєкту, після чого фінансування станції припинилося майже одразу.
На горі Ай-Петрі досі можна побачити лише залізобетонний фундамент, який місцеві жителі назвали «стаканом». Це все, що залишилося від задуму, який міг випередити світову вітроенергетику на кілька десятиліть.
Інженер Микола Нікітін, який брав участь у проєкті, пізніше отримав державні нагороди за проєктування Останкінської телевежі і сам відкрито визнавав, що використав ідеї та інженерні розрахунки, підготовлені саме для щогли на Ай-Петрі, розробленої Кондратюком. Автор же оригінального рішення не отримав жодного визнання.
Останні роки та загадкова смерть
Після закриття кримського проєкту інженера світового рівня викликали до москви й, наче на глум, доручили розробляти мініатюрні вітродвигуни для колгоспних ферм замість промислових об'єктів, якими він займався зовсім недавно.
З початком Другої світової війни Юрій Кондратюк добровільно пішов на фронт, хоча як цінного фахівця-інженера його могли б звільнити від мобілізації. Служив простим телефоністом-зв'язківцем. На початку 1942 року він загинув за обставин, які до сьогодні лишаються нез'ясованими: ні точне місце, ні деталі його смерті невідомі, а могилу так і не знайшли.
Юрій Кондратюк, справжнє ім'я якого — Олександр Шаргей, прожив своє життя під чужим іменем і двічі випередив свою епоху — у ракетобудуванні та у вітроенергетиці, проте так і не отримав визнання, якого заслуговував.
Його розрахунки для місячної експедиції стали основою американського успіху через сорок років після смерті інженера, а вітроелектростанція, яку зупинили через звинувачення в «гігантоманії», перетворилася на бетонний «стакан» на кримській горі.
Сьогодні, коли вітроенергетика нарешті стала однією з опор світової електрогенерації, варто пам'ятати, що український інженер з Полтави передбачив такий масштаб ще у 1932 році. Просто тоді, крім нього, до цього не був готовий більше ніхто.
