Восени 1898 року на електричній виставці в Медісон-Сквер-Гарден Нікола Тесла показав публіці керований на відстані електричний човен, названий «телеавтоматом», і газети одразу заговорили про початок нової технічної епохи. Офіційний патент на цей винахід американець отримав 8 листопада 1898 року. Проте задовго до цього, ще 25 березня того самого року, в Одесі, у звичайній Біржовій залі, професор Микола Пильчиков уже показував глядачам, як без жодного проводу можна за сигналом вмикати, підпалювати й підривати різні механізми.
Дитячі роки в Полтаві поміж українських громадських діячів
Микола Пильчиков з’явився на світ 9 (21) травня 1857 року в Полтаві в дворянській сім’ї. Оскільки мати пішла з життя, коли він був ще малим, виховання повністю взяв на себе батько — Дмитро Пильчиков, відомий український культурний і громадський діяч, один з тих, хто заснував полтавську «Громаду», і людина, близька до кола Тараса Шевченка.
Батько подбав, щоб син опанував сім мов і рано полюбив літературу. У гімназії Микола зблизився з Панасом Мирним: різниця у віці не заважала, бо обох об’єднувало прагнення служити простим людям. Юний Пильчиков навіть був учасником таємної організації «Унія», що протистояла колоніальній політиці царської влади в українських землях.
Шлях до світового наукового визнання
1876 року Пильчиков став студентом фізико-математичного факультету Харківського університету. Обдарованість проявилася майже одразу: на другому курсі він створив «електричний фоноавтограф» — прилад для електричного запису звуку, який значно передував пізнішим радіоексперементам за своєю новизною.
Отримавши диплом у 1880 році, він залишився працювати в Харківському університеті: з 1885 року — приват-доцент, а з 1889-го — виконував обов’язки екстраординарного професора. У 1887 році захистив магістерську роботу, присвячену локальним аномаліям земного магнетизму, а в 1888–1889 роках проходив стажування у французьких лабораторіях провідних тогочасних фізиків у Парижі.
Повернувшись з Франції, він відкрив при Харківському університеті метеостанцію у 1891 році та зайнявся вивченням Курської магнітної аномалії — однієї з найпотужніших у світі.
До 1898 року Пильчиков уже входив до складу Тулузької академії наук, Лондонського фарадеївського товариства, а також товариств електриків Австрії, Бельгії, Німеччини, Франції та США.
За все своє наукове життя він написав приблизно сто праць з геофізики, оптики, електрохімії та радіотехніки. Це свідчить, що йдеться не про дивакуватого провінційного аматора, а про вченого зі світовим авторитетом.
Перші відкриття Пильчикова
Саме тоді Пильчиков переїхав до Одеси й продовжив у місцевому університеті досліди з бездротового зв’язку. 23 березня 1898 року одеське видання «Южное обозрение» повідомило, що професор прочитає лекцію та покаже прилади бездротової телеграфії у Біржовій залі.
Демонстрація 25 березня 1898 року справила на публіку справжнє враження. Пильчиков називав свої досліди такими, що відбуваються «крізь стіни» — тобто без жодного видимого зв’язку між керуючим пультом та приладами:
- запускав по радіосигналу годинниковий механізм
- вмикав вогні в моделі маяка
- здійснював постріл з невеликої гармати
- підривав міну у штучному водоймищі, від чого тонула модель яхти
- приводив у рух модель залізничного семафора
На відміну від Марконі та Попова, що прагнули збільшити дальність передачі сигналу, і від Тесли, якого тоді більше цікавила бездротова передача енергії, Пильчиков зосередився на іншому завданні — відділити керуючий сигнал від атмосферних і сторонніх перешкод, щоб пристрій реагував лише на команду власного оператора. По суті, він розв’язував проблему захищеного каналу керування — без цього будь-яка практична система радіотелемеханіки лишалась би небезпечною забавкою.
Чому пам’ятають Теслу, а не Пильчикова
Тесла подав заявку на патент радіокерованого судна 1 липня 1898 року — це сталося через три місяці після одеського показу Пильчикова, а публічну демонстрацію в Нью-Йорку провів у вересні того ж року, отримавши патент США № 613809 у листопаді. Хоча за датою публічного показу Пильчиков випередив американця, він не закріпив свій пріоритет патентом і не мав ані нью-йоркської преси, ані виставкового майданчика світового рівня.
12 грудня 1898 року Пильчиков особисто звернувся до військового міністра Російської імперії з пропозицією застосувати радіокерування у флоті. У відповідь на запит керівника інженерів Морського міністерства від 26 січня 1899 року він виклав своє бачення проблеми.
Поки Марконі й Попов змагалися за дальність передачі, а Тесла — за передачу енергії, сам Пильчиков займався саме відокремленням керуючого сигналу від перешкод. Проте військове відомство діяло повільно, і бюрократичні зволікання відклали практичне застосування його винаходу на роки.
У 1902 році вчений повернувся з Одеси в Харків, де очолив кафедру фізики новоствореного Харківського технологічного інституту. Там він побудував одну з найкращих фізичних лабораторій серед вишів імперії, продовжив роботу над радіозв’язком і зумів довести свою ідею до практичного застосування у військовій справі.
Учений розробив модель радіокерованого протимінного захисту для кораблів. Паралельно він оснастив радіостанцією автомобіль і завершив розробку захисту радіопередач від перехоплення — ідею, яка також випередила свій час на десятиліття.
Загадкова смерть у 1908 році
12 лютого 1908 року Пильчикова обрали дійсним членом фізико-хімічного товариства — одного з найповажніших наукових об’єднань імперії. Здавалося, наукова кар’єра лише розкручувалась. Але вже 19 травня (6 травня за старим стилем) 1908 року вчений загинув за обставин, які цілком годяться для детективного сюжету.
Сам Пильчиков попросив покласти його в лікарню; лікарі оглянули професора, небезпечних симптомів не виявили, але госпіталізацію все ж провели. Невдовзі в палаті пролунав вистріл. Коли двері зламали, вчений був уже мертвий — з кульовим пораненням у серце. Револьвер лежав акуратно на столику поруч, а руки покійного були охайно складені.
Поліція офіційно кваліфікувала це як самогубство. Проте запитання без відповіді залишається й досі: чи здатна людина, яка щойно стріляла собі в серце, самостійно акуратно покласти зброю, лягти на ліжко й ще й скласти руки? Справжню причину смерті слідство так і не встановило.
Внесок Пильчикова у розвиток радіотехніки
Сучасники називали Пильчикова «українським Едісоном» і «харківським Теслою» — обидва прізвиська цілком заслужені. Він на кілька місяців випередив найвідомішу в історії техніки демонстрацію радіокерування, першим у світі здійснив електричний запис звуку, вивчав Курську магнітну аномалію і стояв біля витоків військової радіотелемеханіки.
Проте без гучної нью-йоркської сцени, без вчасно оформленого патенту та за загадкових обставин смерті у неповні 51 рік його ім’я випало зі світової історії науки, тоді як ім’я Тесли перетворилося на символ цілої епохи.
