Питання про те, резидентом якої держави вважати людину для сплати податків, турбує українців задовго до повномасштабної війни та масової міграції. Свіжа судова справа показує, що самостійно «вийти» зі статусу резидента України через суд наперед неможливо — і це варто знати кожному, хто фактично живе за кордоном.
Чому не можна просто відмовитися від статусу резидента
До 2011 року в старому Законі про ПДФО існувала норма (останній абзац пп. 1.20.1), яка визначала, що самостійне визначення особою основного місця проживання в Україні або її реєстрація як самозайнятої є достатньою підставою вважати цю особу резидентом. Схожу конструкцію згодом перенесли у пп. 14.1.213 ПКУ.
Багато хто трактував це положення як можливість самому вирішувати, бути резидентом чи ні. Насправді ж мова йшла лише про механізм, за яким фізособа могла добровільно визнати себе резидентом України, подавши заяву до податкової — про це, зокрема, згадувалося у листі ДПАУ від 18.11.2010 №12299/6/17-0716. Проте цей інструмент стосувався виключно іноземців.
Зворотної процедури — щоб громадянин України офіційно відмовився від резидентства — не існувало ні тоді, ні тепер за ПКУ. І сьогодні, і раніше статус резидента визначають податківці, аналізуючи законодавчо встановлені критерії. Якщо людина не погоджується з таким визначенням, єдиний шлях — оскаржити його в суді.
Процедура повідомлення про податкове резидентство України за нормою пп. 14.1.213 ПКУ працювала тільки для іноземців. Аналогічної процедури для українців про відмову від статусу податкового резидента України не було і до 2011 року у Законі про ПДФО, немає і зараз при ПКУ.
Суть справи, яку розглядав суд
У листопаді 2023 року громадянин України звернувся до Печерського районного суду міста Києва з проханням визнати, що з 1 січня 2023 року він перестав бути резидентом України та отримав статус нерезидента.
Свою позицію чоловік аргументував так: з 2022 року він живе у Великій Британії разом із родиною. 7 квітня 2022 року він отримав посвідку на проживання з правом працевлаштування, а вже 22 квітня його призначили директором місцевої компанії. У травні 2022-го він оформив довгострокове медичне страхування на 25 років, а у листопаді — отримав британські водійські права. У травні 2023 року аналогічну посвідку на проживання отримала і його дружина, а їхня дитина навчається у місцевій школі.
У серпні 2022 року подружжя купило квартиру в Лондоні, оформило на своє ім'я особисті рахунки за газ та електроенергію і регулярно їх оплачує. За даними Державної прикордонної служби України, у 2022 році чоловік перебував в Україні лише 39 днів, а у 2023 році взагалі не перетинав кордон.
На його думку, усе це доводить, що центр його життєвих інтересів перемістився у Велику Британію, а це відповідає критеріям пп. «в» пп. 14.1.213 ПКУ та Конвенції між Україною і Сполученим Королівством про уникнення подвійного оподаткування: якщо особистих і економічних зв'язків більше за кордоном, статус резидента має змінюватися.
Проблема в тому, що українське законодавство не передбачає ані процедури визнання фізособи нерезидентом, ані документа, який би це підтверджував. Поняття існує, але застосовується вже постфактум — під час оподаткування отриманих доходів, і навіть тоді податкова може змінити свою позицію рік до року залежно від обставин чи власного тлумачення.
Чоловік хотів більшої правової визначеності й не став чекати на строки подання декларації чи завершення звітного року. 29 листопада 2023 року він звернувся із запитами до ДПС та Національного банку, намагаючись отримати підтвердження нерезидентського статусу заздалегідь.
Відповіді виявилися негативними: податкова повідомила, що жодні документи про статус нерезидента законодавством не передбачені, а НБУ пояснив, що взагалі не розглядає заяви про визнання осіб резидентами чи нерезидентами.
Ситуацію ускладнило запровадження Багатосторонньої угоди CRS про автоматичний обмін фінансовою інформацією, перший звітний період якої тривав з 1 липня по 31 грудня 2023 року. Це означає, що українські податкові органи автоматично отримуватимуть дані про закордонні рахунки громадян без окремих запитів чи згоди самих людей. Побоюючись подвійного оподаткування, чоловік і вирішив закріпити свій податковий статус через суд.
Перша інстанція погодилася, що чоловік — нерезидент
15 січня 2024 року Печерський районний суд міста Києва задовольнив заяву. Суд визнав: хоча спеціальної процедури підтвердження статусу нерезидента законодавство не містить, чоловік фактично постійно проживає у Великій Британії, має там роботу, житло й родину, а тому його права не мають страждати через подвійне оподаткування. Податкова служба з таким висновком не погодилася й подала апеляцію.
Апеляційний суд: процедури відмови від резидентства для громадян України не існує
2 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд скасував рішення першої інстанції та закрив провадження. Аргумент був процесуальним: заявник не довів, що конкретні органи ДПС уже порушили, не визнали чи оспорили його права.
Апеляція наголосила: мета звернення полягала в отриманні правового статусу, який має значення лише у публічно-правових відносинах, а такий статус неможливо встановлювати наперед, без прив'язки до реальних дій органів влади. Встановити факт нерезидентства можливо тільки під час розгляду справи про оподаткування доходів, а не в окремому цивільному провадженні.
Тобто, за такою логікою, спершу потрібно отримати податкове донарахування чи штраф за неподання декларації — і тільки тоді оскаржувати це в суді. Робити так щороку означало б витрачати значні кошти, час і зусилля.
Верховний Суд: нерезидентський статус не встановлюють «на майбутнє»
Чоловік подав касаційну скаргу, наполягаючи, що його права вже порушені — через дію CRS, обов'язок звітувати як контролююча особа, а також через відмови податкової та НБУ визнати його нерезидентом. На його переконання, єдиний ефективний спосіб захисту — судове встановлення факту, що для України він є нерезидентом.
На жаль, Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін. Тобто, отримати статус нерезидента можна тільки оскаржуючи конкретні рішення органу ДПС, які стосуються сплати податків.
Суд нагадав, що окреме провадження призначене для підтвердження юридичних фактів, важливих для захисту прав і інтересів особи (статті 19, 293, 315 ЦПК України). Перелік таких фактів не є вичерпним, однак Велика Палата Верховного Суду — зокрема в постанові від 10.04.2019 у справі №320/948/18 — неодноразово наголошувала на умовах, за яких такі справи належать до юрисдикції суду.
- факт, що підлягає встановленню, має юридичне значення — тобто від нього залежить виникнення, зміна чи припинення особистих або майнових прав людини, і мету встановлення потрібно чітко з'ясувати
- встановлення факту не пов'язане з подальшим вирішенням спору про право
- у заявника немає іншої можливості отримати чи відновити документ, що підтверджує цей факт
- чинне законодавство не передбачає іншого позасудового порядку встановлення таких фактів
У цій справі заявник фактично просив надати йому правовий статус, що існує виключно у публічно-правовій площині. Вимога встановити втрату резидентства та набуття статусу нерезидента не може розглядатися абстрактно, без прив'язки до конкретних дій заінтересованих осіб. Подібні факти встановлюють під час розгляду справ про оподаткування чи порушення митних правил, на що вказувала Велика Палата у постанові від 23.01.2019 у справі №536/1039/17.
Верховний Суд визнав правильним рішення апеляції закрити провадження, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Довести нерезидентський статус на певну дату можна буде лише тоді, коли відбудеться, наприклад, податкова перевірка з донарахуванням податку — саме в межах такої нової справи.
Найважливіше ж те, що навіть виграна справа щодо конкретного періоду донарахування ПДФО і штрафів не діятиме на наступні роки. Тож проблему доведеться вирішувати щоразу, коли податкова видаватиме нове податкове повідомлення-рішення щодо доходів такої фізособи.
Практичні висновки і поради
Формально це поразка заявника, але по суті — вказівка на неправильно обраний спосіб захисту прав. Ніхто не стверджував, що чоловік, який два роки живе в Лондоні з родиною, працює, платить податки і володіє нерухомістю, насправді залишається резидентом України. Суд лише пояснив: доводити статус нерезидента потрібно не заздалегідь і не абстрактно, а тоді, коли виникає конкретний спір із конкретним органом — податковою чи митницею — щодо конкретного права чи обов'язку.
- Відсутність спеціальної процедури підтвердження статусу нерезидента, а також мовчазна відмова податкової та Нацбанку розглядати відповідні заяви самі по собі не відкривають шлях до окремого цивільного провадження — це необхідна, але не достатня умова.
- Визнання нерезидентом можливе, але лише за конкретний період у минулому, і головна умова такого визнання в суді — наявність реального, а не гіпотетичного спору з конкретним заінтересованим органом (податковою, митницею, банком) щодо конкретного права. Факт втрати резидентства варто доводити саме тоді, коли виникає предметна справа — наприклад, оскарження податкового повідомлення-рішення чи спір щодо валютного контролю, — а не як самостійну «профілактичну» вимогу.
- Автоматичний обмін інформацією за угодою CRS та контроль за доходами іноземних компаній — реальні викликидля українців, які фактично живуть за кордоном. Але правильна відповідь на них — не отримання статусу нерезидента наперед, а фіксація цього статусу в межах конкретної справи, де він набуває юридичного значення: податкова перевірка, митний спір, оскарження рішення контролюючого органу.
- Для юристів-практиків це рішення є орієнтиром щодо межі окремого провадження: суд встановлює факти, що мають самостійне юридичне значення тут і зараз або підтверджують безспірне право, а не факти, важливі лише в межах майбутніх, ще не відкритих публічно-правових відносин.
Чому потрібні зміни до Податкового кодексу
Ця справа відображає давню системну проблему. Якщо до війни з нею стикалися сотні людей, то тепер мільйони українців, які через війну чи з інших причин переїхали за кордон, опинилися в сірій зоні: вони формально відповідають критеріям нерезидента за ПКУ та міжнародними договорами, але не мають простого способу офіційно зафіксувати цей статус.
Позиція суду фактично звучить так: приходьте, коли вже виникне конкретний спір про податки чи банківську таємницю. Але це означає витрати на юридичну підтримку, час і нерви мільйонів людей — без гарантії успіху в суді, оскільки через брак чіткої процедури кожну таку справу розглядатимуть індивідуально.
Тож законодавцям варто нарешті вирішити цю проблему — або створити адміністративну процедуру підтвердження статусу нерезидента, або чітко визначити, в якому провадженні і за яких умов суд може встановлювати цей факт. Інакше подібні судові історії повторюватимуться знову і знову.
